Адаптація та ідентичність

Адаптація на новому місці людини, яка вимушено покинула Батьківщину, невід’ємно торкається й питань, пов’язаних з ідентичністю. При цьому мається на увазі ідентичність у різних її контекстах – від загальнолюдського до професійного. Розглянемо їх детальніше.

Загальнолюдський контекст

Війна, яку розпочала росія проти України, стала не просто протистоянням двох армій, хоч і воно не є нормальним, коли йдеться про вторгнення на територію суверенної держави. Однак, крім віроломного вторгнення, ми зіткнулися з відкритим масовим терором щодо мирного населення. Українці, як нація, пережили дегуманізацію, навішування ярликів та стигм, а також інформаційне насилля у вигляді штучного створення образу ворога.

У такій ситуації на несвідомому рівні у багатьох зароджуються питання: «За що з нами так? Чим ми це заслужили? Що ми зробили не так?» І хоча раціонально ми розуміємо, що йдеться про віроломну та невмотивовану військову агресію, емоційно це буває складно прийняти. Зазвичай цей процес відбувається через подолання безсилля. Важливим є прийняття того факту, що можна бути доброю, порядною людиною, жити і чинити по совісті, але при цьому нічого не страхує від ризику прильоту снаряда у власне вікно. Евакуація в такому випадку – обґрунтоване рішення, яке допомагає не уникати реальності, перебуваючи в зоні ризику, а прийняти її та діяти, відповідно до об’єктивної ситуації, рятуючи себе та своїх дітей.

У людей в евакуації часто виникає відчуття провини перед тими, хто залишився на місці, починаються сумніви, наскільки правильним було рішення про від’їзд за кордон. І тут актуальним стає саме загальнолюдський контекст ідентичності, що ґрунтується на розумінні: «Я людина, я маю право жити в безпеці, мені не повинно бути соромно за це».

Національний контекст

Усвідомлення своєї приналежності до української нації – те, що викликає гордість та біль одночасно. Коли формальною метою війни оголошено так звану денацифікацію, збереження національної ідентичності за межами Батьківщини багато хто вбачає серед своїх першочергових завдань. Виникають питання:

• Як говорити зі світом про наш біль і героїзм?
• Що можна особисто зробити для того, щоб взяти участь у допомозі Україні в цілому та конкретно ЗСУ?
• Які можливості є для того, щоб залучити ресурси для підтримки нашої країни?
• Як можна підтримати рідних та близьких, які залишилися на місці?

Усі ці питання пов’язані з усвідомленням себе як українця.

Професійний контекст

Нова країна, мова та культура, новий для себе ринок праці та інші професійні вимоги – чималий стрес. Комусь вдалося у дистанційному форматі зберегти свою зайнятість в Україні, але більшості довелося шукати себе на новому місці. І далеко не завжди це пов’язано з пошуком роботи за своєю безпосередньою спеціальністю. Принаймні на перших етапах.

Особистий контекст

Багатьом жінкам, які змушені були евакуюватися з дітьми без чоловіків, доводиться у нових та незнайомих для себе умовах бути для дитини «і за маму, і за тата». Відносини з чоловіком, тимчасово зведені до переписок та відеодзвінків у месенджерах, стають більш тривожними. У таких умовах дуже важливою є психологічна підтримка.

Наша команда розробила курс, що складається з лекцій, групової роботи та особистої терапії. Він стартує у вересні, триватиме 2,5 місяці і торкнеться багатьох важливих тем, пов’язаних з еміграцією та адаптацією на новому місці. 10% на ЗСУ, які ми перераховуватимемо, дозволять вам, допомагаючи собі, наблизити перемогу.